Уже з 2020-го фінансувати з бюджету будуть усі політсили, які набрали більше 2% голосів. До цього на гроші з держскарбниці могли претендувати тільки члени парламенту.
Ми з’ясували, скільки Україна витратила на вибори і скільки заплатимо переможцям.
З кожного виборця по 203 грн
Кабінет міністрів виділив на проведення парламентських виборів майже 2 млрд грн. Крім того, згідно із законом, з бюджету повинні будуть фінансувати частину партій і компенсувати витрати на агітацію переможцям (тим, хто пройшов до парламенту). У підсумку платники податків заплатять за демократію майже 3 млрд грн. А якщо цю суму розділити на всіх, хто взяв участь у голосуванні, вийде приблизно 203 грн.
Витрати ЦВК. У Центральній виборчій комісії неодноразово заявляли, що виборчий бюджет потрібно збільшувати. Наприклад, лише 268 грн заплатили члену дільничної виборчої комісії. На зарплати й адміністративні витрати витратили приблизно ¾ усього бюджету, а решту – на друк бюлетенів, логістику тощо.
Різко скоротити витрати дозволило б електронне голосування, яке ще до свого обрання обіцяв президент Володимир Зеленський. Друк бюлетенів на спеціальному папері з елементами захисту – значна частина витрат.
На улюблені партії.
Ще в 2015-му Верховна Рада ухвалила рішення фінансувати з бюджету діяльність партій. Тобто за зміст партійних осередків у регіонах повинні платити платники податків. Якщо раніше гроші розподілялися тільки між тими, хто пройшов до парламенту, з 2020-го достатньо буде подолати 2% бар’єр, щоб претендувати на свої мільйони.
“Щорічний обсяг державного фінансування діяльності політичних партій, які мають право на таке фінансування, становить дві сотих розміру мінімальної заробітної плати, встановлений на 1 січня року, що передує року виділення коштів”, – йдеться в 17-й статті закону “Про протидію політичній корупції”.
Скільки українці платитимуть партіям
Хто може отримати фінансування:
“Слуга народу” – 250 млн грн;
“Опозиційна платформа – За життя” – 64 млн грн;
“Європейська солідарність” – 50 млн грн;
ВО “Батьківщина” – 42 млн грн;
“Голос” – 38 млн грн;
“Сила і честь” – 24 млн грн;
“Опозиційний блок” – 19 млн грн;
Партія Шарія – 18 млн грн;
Радикальна партія Олега Ляшка – 16 млн грн;
“Українська стратегія Гройсмана” – 12 млн грн;
ВО “Свобода” – 12 млн грн.
Хоча пізніше Кабінет міністрів розробив інший закон, яким суму фінансування значно знизили. Замість мінімальної зарплати в розрахунках використовують показник прожиткового мінімуму. З огляду на те, що в Україні проголосували 14,7 млн осіб, а прожитковий мінімум на 1 січня 2019 року становив 1921 грн, усього на партії у 2020-му можуть витратити приблизно 567 млн грн.
Крім державних коштів, партії отримують внески від своїх членів. Зібраної суми повинно вистачити на агітацію, оренду офісів, зарплати, організацію та проведення з’їздів тощо. Як підрахували в Комітеті виборців України, торік парламентські партії витратили 727 млн грн, з яких 513 млн – бюджетні.
За свою ж агітацію. Ще один приємний бонус – гроші, витрачені на агітацію, партіям повертаються з бюджету. Але стосується це тих політсил, які потраплять до парламенту, подолавши 5% бар’єр. А це “Слуга народу”, “Опозиційна платформа – За Життя!”, “Європейська Солідарність”, “Батьківщина” і “Голос”. У сумі витрати на агітацію становлять декілька сотень мільйонів гривень. Наприклад, за даними “Опори”, тільки агітація на телебаченні обійшлася у 427 млн грн (йдеться про всі партії, а не тільки про ті, які займають своє місце в будівлі під куполом). А ще витрати на партійні друковані видання, рекламу в газетах та інтернеті.
Навіщо фінансувати партії
Головна логіка нововведення – за політичні сили в будь-якому випадку повинен хтось заплатити. Оплатити вибори і забезпечувати функціонування партії тільки за рахунок внесків рядових членів практично неможливо. І щоб політики не були залежними від великих донорів, їхню діяльність вирішили оплачувати з бюджету.
Однак у цій логіці є певні невідповідності. Гроші на агітацію з бюджету можна буде отримати тільки після того, як пройдуть вибори, а до цього десятки й сотні мільйонів гривень потрібно десь узяти.
Практично в усіх європейських країнах (крім Мальти, Молдови, Білорусі та Швейцарії) політичні партії отримують пряме фінансування з бюджету. Паралельно з цим діють і жорсткі вимоги щодо звітності.
Фінансування непарламентських партій (тих, які набрали 2%) у майбутньому має створити політичну конкуренцію. Мовляв, якщо партія має високу підтримку, отже, в майбутньому, посиливши свої позиції за рахунок стабільного фінансування, вона вже на наступних виборах може становити реальну конкуренцію на виборах.
Одна з важливих проблем: багато партій за допомогою “ручних” каналів проводять агітацію безкоштовно і протягом усього року: до, після і під час виборів. Не так давно прихильник однієї з політичних сил викупив три великі телеканали. Також “дружні” канали є як у попереднього, так і у чинного президентів. І якщо іншим політикам для того, щоб розповісти про свою програму або транслювати з’їзд, доведеться заплатити за агітацію, то “щасливчиків” піарять безкоштовно й із завидною регулярністю. А це створює нерівні умови на політичному полі.
