Вкрали робочі руки. Як поляки не дали Україні заробити на асоціації з ЄС

Українцям назвали нову відстань до Польщі – 50 років.

Такой, прямо скажемо, чималий термін озвучила міністр фінансів Оксана Маркарова. Саме стільки часу нам знадобиться, щоб наздогнати західного сусіда при нинішніх темпах економічного розвитку. Втім, глава Мінфіну лише повторила висновки Всесвітнього банку. Тот, у свою чергу, озвучив терміни “гри в догонялки”, виходячи з показників ВВП на душу населення. У Польщі він складає 29 тисяч доларів на людину в рік, а у нас, за підсумками 2018 року – всього 9,21 тисячу.

Навіть якщо раптом станеться диво, і за рахунок реформ нам вдасться вийти не на нинішні 2-3%, а на 5% щорічного зростання, то досягти польського рівня життя Україна зможе за 25 років, – підрахував економіст Віктор Скаршевский. Економічний успіх Польщі базувався на тому, що в останні десятиліття вона змогла притягнути до себе значні інвестиції. Великі корпорації розміщували там виробництво з урахуванням дешевшої робочої сили, ніж в країнах Західної Європи.

На етапі підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС в 2014 році багато експертів говорили про шанс для нашої країни повторити польський ривок. Мовляв інвестори кинуться відкривати виробництва в Україні, де ще дешевша робоча сила. Проте на практиці цього не сталося. Як вказують експерти головних причин три. Перше – війна і напружені стосунки з видатним сусідом, що відлякує великих міжнародних гравців. Друге – корупція і незрозумілі для західних корпорацій правила гри. Третє – конкуренція з боку поляків. Польща зуміла перетягнути до себе дешеву українську робочу силу і за рахунок її розширює своє виробництво і притягає інвесторів. При тому, що це країна-член ЄС, що є великим плюсом при ухваленні рішення про вкладення. Тобто – по суті зайняло те місце, яке готували Україні.

Курятина і безвіз

В якості головних досягнень асоціації з ЄС українцям підносять два факти – безвіз і збільшення експорту нашої продукції до Європи. Нібито, завдяки квотам на безмитну поставку ряду товарів, європейський ринок зміг замінити російський.

Тим часом, статистика говорить про те, що падіння експорту з України в Росію склало в 2018 році (в порівняння з 2013 роком) більше 11 млрд доларів. А приріст експорту за той же період в ЄС склав менше 3,5 млрд.

Але головне навіть не це.

За словами економіста Олексія Куща, Угода про асоціацію і включене в нього Угода про Зону вільної торгівлі теоретично дозволяли Україні вбудуватися в європейську ланцюжок створення доданої вартості.

Простіше кажучи, ми можемо стати виробничим майданчиком для міжнародних корпорацій. Для цього в України є, як мінімум, один козир – дешева робоча сила. Випущені на українських потужностях товари, згідно з договором про асоціацію, реально експортувати назад в ту ж Європу без мит, або з мінімальними податками. У договорі прописано різке зниження ставок для ряду товарних позицій з України, починаючи від одягу і взуття і закінчуючи обладнанням – до 1-5% від митної вартості.

“Це був реальний шанс перейти від експорту помідорів до поставок турбін”, – говорить Кущ.

Однак до сих по ми продовжуємо гнати в Європу в основному, сировинні товари – курятину, зерно, метал та інше.

За підсумками 8 місяців минулого року, торговий оборот України з країнами ЄС склав 5,4 млрд. Доларів, що на 330 млн. Більше, ніж в минулому році. При цьому аграрної продукції поставлено на 3,6 млрд. У лідерах – зернові (1,2 млрд. Доларів), масло (702,5 млн.), Насіння олійних (581,4 млн.), М’ясо (близько 170 млн.) та інше.

Більшість продуктів ми поставляємо за європейськими квотами, тобто, без мит. Але самі квоти мізерні, багато наших виробники примудряються вибирати річний обсяг за кілька місяців. Так, до квітня минулого року наші експортери повністю використовували 6 квот – на мед, солод, оброблені томати, виноградний і яблучний соки, пшеницю і кукурудзу.

Тобто, нарощувати експорт аграрної продукції в ЄС, швидше за все, не вийде.

“По сировині і напівфабрикатах мита нам особливо ніхто не знижував. Вони складають 7-10%. Плюс – Європа захищає внутрішніх виробників такої продукції, тобто, нам там особливо нічого не світить”, – говорить Олексій Кущ.

“Той же курятини ми поставляємо в Європу за квотами 20 тисяч тонн і понад квоти ще 2 тисячі тонн. Для порівняння – в ОАЕ вже експортуємо більше 300 тисяч тонн в рік”, – додав економіст Олександр Охріменко.

Тому розраховувати на те, що експорт звичного нам асортименту товарів в ЄС підштовхне зростання української економіки не доводиться.

По товарах з високою доданою вартістю, які теоретично можна возити в ЄС в необмеженій кількості і за зниженими ставками, теж не все просто.

“У нинішньому вигляді наша продукція машинобудування в Європі неконкурентна. Її просто ніхто не купить”, – говорить Охріменко.

Ситуацію міг би змінити запуск в Україні європейських виробничих майданчиків, як це свого часу сталося в Польщі. Втім, поки європейські інвестори до нас не поспішають.

Страшилки для інвесторів

Прямі іноземні інвестиції в Україну тільки скорочуються. Якщо в 2013 році йшлося майже про 4,5 млрд. Доларів, то в 2016 надійшло всього 3,2 млрд, в 2017 – 2,2 млрд, а за підсумками 2018 року – близько 1,5 млрд.

“Та й то, більшість цих грошей зайшло до нас з офшорів, підконтрольних вітчизняному бізнесу”, – говорить глава Українського аналітичного центру Олександр Охрименко.

Чому не спрацював прописаний в договорі про асоціацію з ЄС формат?

Насправді причин декілька. Охріменко каже про зрив процесу гармонізації українського законодавства з європейським, що мали забезпечити наша влада. З більш сотні європейських директив в вітчизняне законодавство імплементовано тільки кілька десятків, та й то на практиці оновлені закони практично не працюють.”Потенційним інвесторам потрібен так званий європейський паспорт. Наприклад, німецька фірма, скажімо, з виробництва вікон, повинна так само легко відкрити цех з виробництва своєї продукції в Івано-Франківській області, як вона робить це у себе на батьківщині, а в ідеалі – ще простіше. тобто, без додаткових дозволів, паперової тяганини та інше. Але для цього потрібна відповідна нормативна база, а її у нас немає “, – говорить Охріменко.

Ще не запущений і формат різних пільгових форматів для бізнесу. Скажімо, в Польщі свого часу масово створювалися технологічні парки, вільні економічні зони, мультимодальні логістичні коридори. “На їх території для бізнесу включався зелене світло, надавалися пільги по оподаткуванню. Природно, це приваблює потенційних інвесторів. Але в Україні таких прикладів немає”, – говорить Олексій Кущ.

Львівська влада анонсували створення технопарку для IT- бізнесу, але, на думку Куща, наші уявлення про технопарки кардинально відрізняються від європейських.

“Класичний технопарк повинен включати наукові, навчальні установи та виробництво, які б працювали спільно. Плюс – податкові пільги. У Львові на базі місцевого політехнічного університету створені коворкінг для виконують західні замовлення айтішників – тільки і всього”, – відзначає він.

Реформи в цій сфері, на думку експертів, багато в чому гальмують сидять на грошових потоках чиновники. “Кому вигідно порто-франко в Одесі, якщо там заробляють мільярди доларів на контрабанді. Точно так же на інших ринках – українським монополістам доведеться посунутися і добровільно поступитися місцем іноземному бізнесу, а вони до цього не готові”, – говорить Кущ.

Плюс – традиційні українські проблеми – слабка судова система, відсутність гарантій для приватних власників, повсюдна корупція.

З таким переліком ризиків та без додаткових “пряників” європейські інвестори до нас в найближчі роки точно не прийдуть, – упевнений глава секретаріату Ради підприємців при Кабміні Андрій Забловський.

І це не кажучи вже про головну проблему – війні.

“Про це ніхто вголос не скаже, тому що неполіткоректно і непатріотично. Але реально ситуація така, що поки Україна перебуває в стані практично війни з Росією – нашим найбільшим сусідом і ядерною державою, на великі інвестиції нам розраховувати не доводиться. Це все одно, що якби Мексика перебувала в таких же відносини з США як ми з РФ. Багато інвесторів йшло б в Мексику? Ситуацію для нас може змінити нормалізація відносин з Росією і відновлення з нею повноцінної зони вільної торгівлі “, – сказав” Країні “представник ь одного з інвестиційних фондів.

А в цей час у поляків

Окремі приклади відкриття у нас виробничих майданчиків європейськими інвесторами є.

Це, зокрема, заводи з виробництва комплектуючих для автомобілів в західному регіоні України.

Втім, поки у нас запускали цех з пошиття автомобільних чохлів, в сусідній Польщі відкрили величезний автомобільний завод Volkswagen на 3 тисячі робочих місць.

Там планується виробляти 100 тисяч фургонів Сrafter в рік, в тому числі, і для поставок на український ринок. Влітку минулого року в польському авіаційному кластері “Авіаційна долина” відкрився новий завод міжнародної групи Safran, що спеціалізується на виробництві авідвігателей. Інвестиції склали близько 48 млн. Євро.

Тоді ж у в Яворі під Вроцлавом був запущений завод концерну Daimler з виробництва автомобілів Mercedes на тисячу робочих місць.

Тобто, по всьому видно, що асоціація України з ЄС і, нібито відкриваються для нас нові можливості, ніяк не заважають Польщі і далі освоювати ту нішу, яку ми, як передбачалося, повинні були зайняти.

І поступатися нам своє місце поляки явно не мають наміру. У країні активно працює міністерство з інвестицій, генеруючи для іноземного бізнесу все нові і нові пропозиції, від яких важко відмовитися.У їх числі – робота на пільгових умовах в численних технопарки та спеціальні економічні зони, державне сприяння в будівництві великих підприємств та інше.

За словами Андрія Забловкого, польські умови все частіше залучають і українських бізнесменів.

Ось, наприклад, пропозиція від промислового парку Любачів, розташованого в 13 км від КП “Грушів- Будомєж”: земельні ділянки від 1 га по 16 злотих / кв.м (це всього 4 євро, що вдесятеро дешевше, ніж мінімальна ціна на комерційному ринку), розвинена автомобільна і залізнична інфраструктура, звільнення від податків на нерухомість, а також знижки з податку на прибуток (50-70%) на 1-5 років (залежно від кількість створених робочих місць, максимальний термін – від 40 місць), безкоштовна юридична допомога при оформленні інвестицій. Знайти подібні умови в Україні – просто нереально, що і визначає вибір потенційних інвесторів.

Робочий аргумент
 
До недавнього часу Польща програвала нам тільки в одному – вартості робочої сили.

Адже в міру економічного зростання, в країні збільшилися і зарплати. Але з введенням безвіза, проблема практично зважилася за рахунок наших заробітчан.

Вони активно їдуть працювати на польські заводи і фабрики за 700-900 євро в місяць і вище. У підсумку наші підприємства, в тому числі, і нові цехи з іноземними інвестиціями не можуть знайти персонал, хоча пропонують в общем-то теж не так мало за українськими мірками – в еквіваленті близько 450-500 євро.

І, судячи з усього, проблеми з трудовими ресурсами в Україні стануть хронічними, адже Польща робить все, щоб поставити міграцію українських заробітчан на потік.

Приваблюють не тільки вже готових фахівців, а й молодь, і навіть сімейні пари “після 40”. В Україні фахівці передпенсійного віку вже нікому не потрібні. Але поляки здраво розсудили, що, добудувавши їх, вони можуть розраховувати на переїзд і їх дітей – студентів і молодих фахівців.

У такій ситуації Україна фактично потрапила в пастку. З одного боку, вона не отримує всіх плюсів асоціації з ЄС, з іншого, починає відчувати дію мінусів.

“Адже, наприклад, ми не може вводити протекціоністські заходи для захисту від європейського імпорту свого виробництва або окремих сегментів ринку. А зростання зарплат через міграцію робітників не забезпечений збільшенням продуктивності праці, позбавляє нас навіть мізерних переваг перед сусідами, зокрема, тієї ж Польщею “, – говорить Кущ.

За інформацією: “Страна.UA”.