Донька загиблого Героя: прошу, скажіть Путіну, щоб він забрав свої танки і своїх солдат від нашої землі

Навесні 2015 року фото трирічної дівчинки з Кропивницького Саші Матвієнко, котра стискає в руці орден «За мужність», облетіло мало не увесь світ. Нагороду вона отримала замість свого батька, прикордонника Андрія Матвієнка, який під Саур-Могилою, рятуючи з-під обстрілу поранених товаришів, отримав смертельно поранення.

Незважаючи на шквальний вогонь російських найманців, він вивозив побратимів під Амвросіївку. Під час одного із рейсів автомобіль підірвався на фугасі, молодшого сержанта Матвієнка встигли доправити до шпиталю, але шансів на порятунок не було. Серце українського воїна перестало битися 7 серпня 2014 року.

Вже більше восьми років північний сусід веде з Україною війну на всіх фронтах — військовому, ідеологічному, економічному. Весь цей час від куль, снарядів та мін гинуть наші воїни. Нині путінський режим вкотре вдався до прямого, неприкритого шантажу та залякування. Світова спільнота висловлює підтримку Україні, надається допомога, у тому числі озброєнням, але вже цілком зрозуміло, що боронити свою землю українці продовжуватимуть самотужки.

Чим може допомогти в такій ситуації маленька дівчинка? Саша Матвієнко знає відповідь на це запитання. Сьогодні, 21 лютого, вона написала листа королеві Великобританії.

– Ваша Величносте! Я, Саша Матвієнко, з українського міста Кропивницького. Мені 10 років, 7 з яких я живу без тата. Він був військовим, його вбили на війні на Донбасі. Мені дуже сумно, що ми тепер тільки вдвох із мамою. Зараз Росія знову лякає мою країну великою війною, а війна — це коли гинуть тата і багато, багато мирних людей. Я Вас дуже прошу, скажіть Путіну, щоб він забрав свої танки і своїх солдат від нашої землі. Я бачила на фото, що у вас маленькі правнуки. Вони щасливі, бо мають тата і маму. Я бажаю Вам миру і бути здоровою. Дуже вірю, що Ви поважна пані — Королева Великої Британії, прочитаєте мого листа і попросите російського Путіна не вбивати українських людей, – з такими словами донька загиблого Героя звернулася до Єлизавети II.

Листа вони писали разом з мамою Іриною, з перекладом допомогла Сашина репетиторка з англійської мови. 

– Ми з донькою подумали, а чим ми можемо допомогти? Наш тато зробив все, що від нього залежало, його з нами немає, але це не означає, що ми маємо сидіти склавши руки у такий важкий для України час. Можливо, ця поважна пані, прочитавши наше послання, перейметься нашим болем й долею України і зробить бодай спробу вплинути на нашого північного сусіда і стримати його агресію, – відзначила Ірина Матвієнко.