Позаду перший тур виборчих перегонів, і градус пристрастей серед виборців мав би трохи вщухнути. Але в соціальних мережах тривають гарячі диспути часто відверто агресивних опонентів, які готові хоч зараз брати зброю і відстрілювати невірних…
І беруть, але снарядами виступають слова, які іноді можуть травмувати не гірше холодного свинцю. Як же гаряче захищають власних кандидатів їхні палкі прихильники, часом навіть не усвідомлюючи, що сьогодні, як і раніше, політтехнологи використовують маніпулятивні технології, якими допомагають «додати градуса». Особливо це легко зробити в соцмережах, куди вкидають потрібну інформацію, яка містить ознаки чорного піару, аби вплинути на ставлення виборців до того чи іншого кандидата. Найстрашніше, коли починаються маніпуляції на війні…
Розібратися з механізмами маніпуляцій і з тим, як не потрапити в їхні тенета, допоміг кризовий психолог і координатор центру ресоціалізації військових «Коловорот» Андрій Фоменко.
Журналіст: У процесі цьогорічної передвиборчої кампанії маніпулятивні технології особливо активно застосовували у ЗМІ і соціальних мережах. Як взагалі ви, як психолог, можете пояснити механізми їхньої дії?
Андрій Фоменко: Якщо взяти за основу найдієвіші засоби впливу на свідомість людини, то це атака на базові інстинкти і передусім страх, що викликає бурю емоцій, але частково блокує розум. Страх не дає можливості мислити послідовно, він також вражає волю людини й виснажує її психічні ресурси. Варто людині відчути страх – і він поглинає її критичне мислення й здібність до аналізу, натомість оживають механізми захисту та супротиву. «Бий або біжи», – вигукує нервова система, закликаючи прадавні інстинкти, людина біжить за наміченими заздалегідь орієнтирами або б’є по ймовірному джерелу загрози. Крім того, страх чудово переходить на оточення, варто одній людині запанікувати – і вона «заведе» усіх навколо.
Ще один рівень впливу на свідомість – провокування бажання. Якщо ми ставимо на терези страх і бажання, то переможе страх (як головний). Але після вичерпання страху вступають у гру бажання. Відбувається гра «на підвищення» базових потреб у захисті і виживанні. Тому більшість маніпулятивних передвиборчих технологій (у тому числі пости в соцмережах) пов’язані з впливом на примітивні, але найдієвіші механізми людської психіки.
Звичайно, збудники страху й бажань у передвиборчих технологіях комбінують. Ефективними є колажі страхів перед вторгненням російського агресора, перед невідомим, перед втратою попередніх надбань. Одразу після цього споживачам технологій пропонують умовні ознаки стабільності, протиставляння наявного й можливого, можливість єднання з відомішими або сильнішими. Ці батли й складають основу того, що відбувається між штабами кандидатів передвиборчої гонки, а їхня ціль – свідомість виборця.
Третій компонент впливу (найпотужніший) – це навіювання почуття провини. Провина складніша й потужніша за страх. Людину підводять до того, що її вибір, який не на користь збудника – одного з кандидатів, є таким, який засуджує суспільство, яке здебільшого представлене ретрансляторами гасел – активними громадянами. Людину висміюють, ображають, звинувачують у невідповідності судженням однієї з груп. Людина реагує на це як на те, що вона порушує якісь соціальні межі, ніби справді перетинає межу. Дивно те, що до насильства в соціальних мережах вдаються люди, що поза виборами декларують моральні принципи й захищають свободи людей. Це свідчить про ефективність маніпулятивних технологій.
Ж.: Також часто зустрічається таке, що людина, чия думка відрізняється від більшості, почувається неповноцінною.
А. Ф.: Так, говорячи якесь слово, ми маємо реакцію оточення: емоційний або когнітивний відгук, який, звичайно, на нас впливає. У цьому випадкові, говорячи щось про свій вибір, ми отримуємо підтримку або осуд – полярні реакції, що можуть задовольняти або спонукати до почуття провини. Найбрудніші технології – ті, що асоціюють вибір людини з ознаками людської біди, втратами на фронті, провиною перед рідними загиблих. Цей продукт викликає в людині найбільш потужні емоції і має спонукати до почуття провини. Крім того, є розряд меседжів, які мають зав’язати людину на відчутті відповідальності перед хлопцями на війні. Так, відповідальність перед хлопцями важлива, але часто свідомо замовчують те, що наші бійці й самі мають право голосу. Вони, звісно, нас прикривають, але ще й беруть участь у процесі волевиявлення. Тому будь-яка людина знаходиться на своєму місці і виключно з власною відповідальністю. Варто пам’ятати, що завдання політичних маніпуляцій – збільшити межу між виборцями, аби тих, хто сумнівається й відчуває себе залежним від думки навколишніх, підштовхнути до потрібного вибору. На «несхожих» традиційно вішають ярлик з відповідними негативним ознаками, і на них чинить тиск активна маса.
Ж.: Маніпуляція страхом особливо впливає на людей, які травмовані або якимось чином причетні до війни. І відбувається процес ретравматизації. Тобто замість того, щоб допомогти чи підтримати цих людей, такі маніпуляції завдають їм ще більшої травми.
А. Ф.: Апріорі все українське суспільство травмоване війною. Навіть якщо люди безпосередньо не причетні до бойових дій, вони перебувають в атмосфері, в якій війна є інформаційним чинником. Вони стикаються з людьми, які були на війні, з переселенцями зі сходу України, з інформаційними контекстами, які можуть викликати напруження й емоційний біль. Ми також говоримо про вторинну травматизацію: це коли людина безпосередньо не брала участі в травматичних діях, але чує про них, переглядає відео, фільми, новини і може травмуватися від вторинних травматичних засобів. Тому ми маємо говорити, що різною мірою суспільство травмоване в цілому. Тож вразливі люди, що перебувають під тиском напруженого інформаційного поля, дають надпотужну відповідь на маніпулятивні впливи. Доходить до абсурду: вчорашні колеги й навіть товариші, подружні пари й родичі починають конфліктувати між собою на користь, вдумайтесь, образу умовного кандидата, намальованого технологами одного зі штабів.
Ж.: Варто поговорити про те, що дуже помітно було в цих перегонах – тему агресії.
А. Ф.: Агресія – це захисний механізм, що має працювати на безпеку людини. Наша лімбічна система (сукупність певних структур головного мозку), дуже погано відрізняє реальні збудники страху і уявні. Уявлення про небезпеку іноді викликає потужну емоційну реакцію людини. Фішка в тому, що навіть безпідставна згадка загрози – ключ до людської психіки. Згадайте те, що вас найбільше лякає. Уявіть це в дрібницях – і ви отримаєте потужну емоційну віддачу, можливі навіть виражені вегетативні реакції, прискорене серцебиття, сухість у роті й т. д. Тепер подивіться на те, скільки агресії в мережі. Закономірна реакція на неї – страх, що також провокує агресію. Це ніби замкнене коло, правда?
Ж.:Тобто потрібно заспокоїтися і «почати із себе»?
А. Ф.: З одного боку, почати із себе – класне гасло! Але якщо перед людиною стоїть вибір: впливати на те, що відбувається в країні, чи на те, що відбувається в її житті, – то це два окремі питання, які потрібно розрізняти. Кожен виборець раз на п’ять років може зробити вибір, а влада протягом п’яти років має починати із себе, щоб подякувати нам за цей вибір. Іншим чином ми не можемо вплинути на ті процеси, які відбуваються в країні. Ми можемо впливати на ті речі, які залежать від нас. Якщо зможемо дати структурну оцінку цим зв’язкам між життєвою моделлю людини і механізмом влади як системи, то ми можемо спостерігати, де вони між собою пов’язані. Вибір може відбутися лише в період виборів, а почати із себе можна будь-якого понеділка. Отже, «починати із себе» – це та абстрактна категорія, яка покладає на нас відповідальність, яку ми і без влади можемо реалізувати. Це гасло – ще один засіб перекладання відповідальності з влади на самих людей.
Ж.: Усе частіше трапляються в соцмережах такі пости: «Я видалив 300 опонентів”, “Хто підтримує/не підтримує когось там, видаліться самі!”. Як зробити так, щоб це напруження не впливало на здоровий глузд? Щоб у передвиборчих баталіях не втратити близьких людей?
А. Ф.: По-перше, я за терапевтичну правду. Це коли людина дає правильну оцінку подіям, які відбуваються в її житті і трактуванню цих подій. Це коли людина все намагається називати правильно, оцінює ступінь загрози, яка виходить від того чи іншого явища, структурно розглядає плюси й мінуси свого кандидата. Для того, щоб звинуватити якогось кандидата, людина має відповісти собі на питання щодо того, яким чином він/вона має підстави або засоби здійснити щось подібне. Якщо ми стикаємося з такими речами, які не можемо проаналізувати, то, можливо, йдеться про те, що нас намагаються ввести в оману? Варто нагадати вислів американського письменника Чарльза Буковсі: «Біда цього світу в тому, що розумні люди завжди вагаються, а дурні завжди впевнені в собі». Питання, звісно, не в тому, хто дурний, а хто розумний, а в тому, щоб людина правильно оцінювала власну позицію й могла поставити її під сумнів.
По-друге, необхідна психогігієна. Це коли людина перевіряє інформацію, звертаючись до різних джерел. Будь-яка інформація про вибори не є догмою хоча б тому, що комусь вигідна. Є дуже легкий спосіб перевірити її через зарубіжні джерела. Я, наприклад, переходжу на англомовні сайти, бо хочу побачити неупереджене ставлення зарубіжних журналістів до того, що відбувається в країні. Найкраще обирати авторитетні світові ЗМІ, які можуть допомогти перевірити інформацію.
По-третє, не варто засуджувати людей за їхні цінності до того часу, поки вони діють у правовому полі. Особливо це стосується принципів і критеріїв людського вибору. Кажуть, щоб судити людину, треба вдягти її взуття й пройти її шляхом. Навіть думки відомих особистостей, не є істиною в останній інстанції, адже не можуть бути фахівцями в усіх галузях людської діяльності. Наприклад, для мене вибір кандидата – це середнє арифметичне відношень до нього групи експертів, яких я обираю, виходячи зі своїх інтересів. Це також не є ідеальною моделлю вибору, але я так перестраховуюсь від надто ризикованих вчинків.
Не варто також перекладати відповідальність за власні погляди на оточення й намагатися провокувати близьких. Захищайте свої родини, з розумінням позицій іншого, пам`ятайте, що у нас іде звичайний виборчий процес і що ми не робимо вибір у бік чогось або когось страшного. Треба розуміти, що кожен має право на вибір погоджуватися чи не погоджуватися з переконанням інших. Важливо лише, щоб це ставлення не було травматичним для інших людей.
Також потрібно якомога менше говорити слово «ми», натомість говорити потрібно тільки про себе, щоб уникати ілюзії «приєднання». Ототожнення себе з групою людей – це захист, що однак не страхує від неправильного вибору. Зовнішня схожість поглядів не означає відсутності розбіжностей. Ми всі різні, навіть якщо іноді сходимось на чомусь спільному. Зараз вибір об’єднує заможних і бідних, досвідчених і не дуже, порядних і ні й так далі. Критерій вибору в кожного свій, навіть якщо люди мають спільні погляди. Але єднання виборами закінчиться одразу після виборів, разом зі спільною відповідальністю, як це вже траплялось раніше. Варто іноді про це подумати і, можливо, відмовитись від узагальнюючих слів. Якщо людина озвучує своє рішення, то потрібно говорити так: «Я думаю», аби дати простір для думки опонента, це основа безконфліктної комунікації. Просто уявіть, що вам би запропонували закласти все своє майно, аби ствердити виключну правильність свого вибору. Цікаво, ви б це зробили? Якщо ні, то сумніваєтесь. То дозвольте сумніватися й іншим!
Попереду ще не одні вибори в нашій країні. Мабуть, дуже позитивним є те, що українці, відстоюючи свої політичні погляди, нехай навіть у соцмережах, виявляють свою активність. Але навіть незважаючи на те, як легко можна написати слова, які важко сказати віч-на-віч, затято відстоюючи улюбленого кандидата, не забувайте залишатися людьми й намагайтеся протистояти маніпулятивним технологіям…
