Міський портал новин Кропивницького

Шулерський Єлисаветград

132

Гральні карти до Єлисаветграду, як не дивно, прийшли, коли міста ще не було і в помині. Появилися разом з московським військом та його верхівкою, зараженою нездоровим азартом отримати все цілком і зразу. А ломберний столик давав ілюзорно звабливу і, здавалось би, реальну перспективу враз розбагатіти. Ще підполковник Михайло Кутузов у далекі роки перебування у Єлисаветинській фортеці дуже переймався, бідкаючись у листах, що тут у глушині ні з ким у карти перекинутись та пофліртувати. Однак, через якихось десять-двадцять років, як пізніше зазначав у спогадах Дмитро Остен-Сакен, кутузовські перейми вже не були проблемою. Те ж саме стверджував і молодший віком та чином поплічник Сакена Афанасій Фет. Як бачимо, вояцтво стало тут найпершим просвітителем і тренером у становленні цього специфічного виду спорту. Пізніше до змагань, оскільки вони вимагали великих затрат, змогли долучитися заможні поміщики і купецтво. 
Про картярів-аферистів Гоголь у 1842 році написав комедію «Игроки». Правда, Микола Васильович ніколи в Єлисаветграді не бував, але сюжет комедії вповні міг прикочувати до автора саме звідси. Для того є певні пред’яви. Читайте комедію, не пожалкуєте. Є ще досить цікавий однойменний фільм, дещо змахльований проти Гоголя на сучасний російський лад, але що то за Росія, яка не махлювала б.
Особливими стимуляторами розповсюдження картярства в старі часи являлися досить часті височайші огляди розміщених на військових поселеннях армійських контингентів. Десь раз на три-чотири роки наїжджали сюди високі сановники ревізувати здобуті військові навики, організувати навчання та маневри. Особливо щасливим тоді почувався цар Микола І, котрому бальзамом на душу і найкращим курортом-відпочинком ставали згадані візити.
І єлисаветградський полігон враз перетворювався у величезний балаган, куди стікалися найодіозніші фігури минулого. Якщо в Пітері чи Москві пропивали і програвали статки сибірські багатії-золотопромисловці та поставники лісу західним партнерам, то тут першими людьми були кіннозаводчики поряд з хліботорговцями. Мабуть недарма тут відмітився шулерством тридцятилітній авантюрист корнет Микола Савін, повертаючись з російсько-турецької війни. Потім через десять років тут же «закупляв» коней для італійської армії, щоб взявши завдаток з майже п’ятьма нулями, безкарно зникнути.
Здавалося, не було щілини, куди не проникали б карти та їх апологети. Газети повсякчас реагували на це. Наприклад, 20 серпня 1902 року: «18 августа вечером во время свадебного пира в семье купца Синельникова был задержан в карточной комнате неизвестно кем приглашенный гость, оказавшийся шулером Л. Последний успел выиграть в «стуколку» около 2,5 тыс. руб. Подозревают, что его провели на бал оффицианты». Або 19 грудня 1903 року: «Знаменка. Жандармской железнодорожной полиции удалось задержать на Одесской железной дороге целую шайку железнодорожных шулеров. Шайка эта уже давно обирала доверчивых пассажиров, завлекая их в картежные игры. Шулера задержаны с краплеными картами и с разными другими приспособлениями для шулерских проделок».
Де карти, там великі гроші. Де гроші, – там майстри відчужувати їх. Тож не дивно, що «Московский листок» 24 вересня 1901 року інформував: «На Императорской карточной фабрике в настоящее время рассматривается несколько новых образцов игральных карт, устраняющих возможность шулерских проделок. Для этого карты значительно удлинены, и крап их сделан одного цвета». Та не так сталося, як гадалося. «Приватний» бізнес зреагував миттєво. Вже наступного року преса лементувала:
«ЕЛИСАВЕТГРАД, 12.11.1902. За чертой города, по дороге к Кривому Рогу, обнаружена фабрика кредиток. На месте преступления застали отличную литографию, машины, камни и готовые билеты на несколько сот тысяч. Найдено также несколько тысяч нераспечатанных колод игральных карт. Всего задержано пять человек, в этом числе художник, гравер и литограф и двое рабочих».
Тенденція не зникла і через десяток літ. «Одесские новости» розповідали:
«ЕЛИСАВЕТГРАД, 29.05.1912. Сегодня в окружном, суде, с участием присяжных заседателей, слушалось дело по обвинению 8 лиц в фабрикации фальшивых кредитных билетов 5 рублевого достоинства. Из подсудимых только Иларион Палецкий признает себя виновным, остальные отрицают свою вину, хотя на предварительном следствии одна из подсудимых Дарья Чернова первая призналась, оговорив и сожителя своего, подсудимого Пузанова, который, по ее словам, еще в 1911 г. задумал делать фальшивые кредитки и вошел с этой целью в компанию с Палецким и Мациевичем, причем местом изготовления они избрали дом ее брата в с.Покровском (там и обнаружена была фабрика кредиток). Начался допрос около 40 свидетелей. Приговор ожидается поздно ночью».
«Одесский листок» деталізує подію: «В селе Покровском за работой накрыта широко организованная шайка фальшивомонетчиков, подделывавших, главным образом, пятирублевки. Сбывала шайка поддельные деньги в районе Елисаветград-Кременчуг. При обыске найдена масса принадлежностей для подделки монет, а также готовых ассигнаций и карт. Задержанные: потомственный гражданин Пузанов, Чернова, Руденко взяты под стражу. К розыску остальных приняты энергичные меры».
Ігроманія шириться, захоплюючи все глибші шари населення. Єлисаветград потроху стає центром грального бізнесу. Кожна колода карт і торбинка лото щодня дає організаторам 25-45 рублів чистого прибутку і кожна місцевість має своїх шахраїв, яких всі знають, але грають з ними, програють, б’ють їх і все одно не каються.
Газети і далі рясніють сенсаціями:
«ЕЛИСАВЕТГРАД, 24,III.1910 В свое время нашумело возникшее из-за карточной игры дело по обвинению нотариусом Куликовским городского судьи Тропинина и купца Гамова в клевете и распространении слухов о шулерстве Куликовского. Городской судья приговорил Тропинина к семидневному аресту, Гамова оправдал. По жалобе обеих сторон, дело, в видах беспристрастия, было передано елизаветградскому съезду судей. Прибыли стороны, свидетели, адвокаты. После 4 часового слушания дела и продолжительного совещания съезд приговор херсонского городского судьи утвердил»;
«В одной из квартир д. Кремповецкого на Чечоре обнаружен тайный игорный дом. Квартира была снята А.И.Абрамовичем. В момент появления полиции 11 человек  играли в «двадцатку». Увидев полицию, игроки быстро схватили со стола деньги и карты и спрятали их, но карты были отобраны, а игроки переписаны. В числе их оказались несколько профессиональных игроков, зарегистрированных в сыскном отделении, как шулера. Одновременно была произведена облава в пивной И.Бубыра на ярмарочной площади. Здесь чины сыскного отделения застали шесть игроков за азартной игрой в карты, конфисковали деньги и карты и составили протокол. В числе игроков оказались несколько шулеров»;
«В клубе интеллигентных профессий публика пыталась расправиться с двумя шулерами, игравшими в «макао». Шулерам удалось уйти. Явившаяся за ними в гостиницу полиция уже никого не застала. Позже удалось арестовать одного на вокзале, другого, бывшего в офицерской форме, – в гостинице Шполянского. У арестованных отобрано пятьсот рублей».
В Одесі 5.01.1912 затриманий міжнародний кишеньковий злодій Адольф Дубин, завсідник театрів, балів і першорядних ресторанів та кав’ярень. Він зізнався, що займається промислом за рубежем, а не в Одесі, де дуже любить лише відпочивати. Заявив, що дорогоцінностей не бере, а лише витягує гаманці. Найчастіше його діяльність проходить в Аргентині, де, за існуючим там законом, затриманий, кинувши крадене на землю, вже не підлягає відповідальності. Дубин заявив, що за кордоном в одному з кращих пансіонів виховується його син, котрий не знає про батьків фах. Дубин щорічно з дружиною наїжджає до Одеси, де чесно проциндрює до тисячі рублів у місяць. Стільки ж залишає в єлисаветградських ігрових притонах, спеціально вибираючись туди. Про цього оригінального «туриста-відпочивальника» поліція проводила дізнання, яке не дало конкретних результатів. А однієї балаканини, як відомо, до справи не підшиєш…
Простий люд, особливо під час Першої світової війни, коли була введена заборона на вживання спиртних напоїв, теж наверстував втрату п’яної «свободи і розслабухи» азартними іграми просто неба.
«Шум, гам! – пише газета «Голос Юга» про гру в «орлянку» на березі Інгулу, – Оказывается, поймали, когда шулер незаметно пустил в игру медный «беспроигрышный» пятак с двумя орлами. Эти «беспроигрышные» пятачки спаиваются из двух распиленных половинок. Уличные шулера работают обычно целыми шайками. У них имеются особые «подманиватели». Затем имеются «несчастные игроки», которые соблазняют доверчивых людей «крупным проигрышем», конечно, исключительно своему сообщнику».
Явище настільки розрослося, що знову через 70 років після Гоголя стало темою для драматургів. «Петербургская газета» 27.08.1910 інтригувала читачів: «Пьеса из жизни игроков. На рассмотрение театрально-литературного комитета поступила новая пьеса известного драматурга. В пьесе изображается жизнь игроков. Перед зрителями в ряде ярких картин проходят клубные завсегдатаи, игроки крупные и мелкие, шулера и проч. Последнее действие происходит в игорном зале клуба и имеет несколько мелодраматический характер: герой, проиграв последние деньги, стреляется за карточным столом». Мабуть для загадковості тут не вказано ні назви п’єси, ні  її автора.
Єлисаветградське картярське загартування передалося й пізнішим фігурантам історії. Наприклад, вечори в Кремлі його новітні мешканці коротали за картами грою в «дурня». Особливо полюбляв такі змагання «залізний» Фелікс. З величезним задоволенням одягав на голову того, хто програв, корону з кольорового паперу, зроблену ним власноруч. Найсильнішим вва¬жався наш земляк Лев Давидович Троцький, а номером другим ішов Йосип Віссаріонович Сталін. При кожному виграші в’їдливий злоязикий єврей не міг прожити, щоб морально не познущатися над гарячої крові грузином. Якось «заведе¬ний» Сталін запропонував Троцькому розіграти парі на власних дітей. Виграє Троцький – розстріляють Якова Джугашвілі, коли Сталін – ця доля спіткає Сєдова. «Лев революції» неабияк перелякався, чим дуже звеселив соратника. Після цього всіляко уникав картярських поєдинків із Кобою.
Отож, показово, що й Гітлер, зважаючи на гральні традиції міста, планував перетворити Кіровоград у такий собі азартний центр майбутньої колонії «Готська округа», схожий на Лас-Вегас, де елітарна публіка після морських моціонів у «німецькій Рів’єрі» – Криму – могла б «відстібнутися» по повній програмі.
Леонід БАГАЦЬКИЙ

Залиште відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

%d блогерам подобається це: