Міський портал новин Кропивницького

«Фронт у тилу ворога»

14

 

4 травня 2018 року в обласному художньому музеї розгорнуто експозицію «Фронт у тилу ворога» до Дня пам’яті і примирення та перемоги над нацизмом, яка стала логічним ілюстративно-тематичним доповненням до презентації книги Івана Петренка з красномовною назвою «Обком утік…».

 

Тема Другої світової війни завжди була цікавою для небайдужих до білих та темних плям нашої історії дослідників, особливо після закономірного розвалу радянської імперії, коли виникла необхідність замінити радянську міфологію об’єктивним історичним матеріалом. Ще до сучасної українсько-російської війни на Донбасі героїчні та одночасно – трагічні події 1939-1945 років часто ставали предметом палких дискусій між представниками різних політичних спрямувань, коли щонайменша спроба висвітлення Другої світової війни в нерадянському форматі викликали справжню істерію з боку твердолобих комуністів відносно «спроб фальсифікації історії», «намагання переписати історію», «буржуазної пропаганди» тощо. Кожен з таких випадів на адресу незаангажованих дослідників був яскравим підтвердженням приреченості країни, яка свого часу цілеспрямовано знищувала еліту російського та українського суспільства, людей інтелігентних, культурних, схильних до аналітичного мислення, чудово розуміючи, що тупими варварами керувати набагато легше. Адже останні легко повірять у «світле майбутнє», йдучи до нього по пояс у крові своїх співвітчизників, і що саме страшне – навіть не помічаючи цієї крові. Ця штучно виведена колись спільнота, просякнута ненавистю до всього нерадянського, цивілізованого, демократичного, національного, європейського як раз і складає на сьогодні основу так званого «Руського миру», який, будучи одержимим маніакальним бажанням відновлення Радянського Рейху, фактично роздмухує полум’я Третьої світової війни, навіть не розуміючи в силу своєї обмеженості, що не можна оживити мумію, тим паче ту, яка вже давно розсипалась.

 

Звернення до теми Другої світової війни наразі актуальне як ніколи, оскільки московські ординці зробили своє тлумачення тих подій вагомим чинником ідеологічної війни проти України та всього цивілізованого світу, приватизувавши не тільки православну віру та маскуючи таким чином своє азіатське дикунство міфами про «духовні скріпи» та «богом обраний народ», а й спільну перемогу над нацизмом у травні 1945 року, відвівши всім неросійським народам колишнього Радянського Союзу роль «фашистів», «зрадників» і тому подібне. І це при тому, що останні наукові дослідження красномовно доводять, що незаперечним лідером серед зрадників у тій війні були саме росіяни. Достатньо хоча б згадати сумнозвісних донських козаків, які ще за часів царської Росії часто виконували каральні функції, а в роки вище згаданої війни вірою і правдою служили ІІІ Рейху, за що і були відзначені керівництвом цієї держави.

 

Але це не заважає «богом обраному народу» вважати себе, і тільки себе, переможцем над «євро-фашистами», влаштовуючи кожного року на початку травня «танці на кістках», забуваючи про те, що в лавах тієї ж радянській армії та військово-морського флоту воювало понад 7 мільйонів українців. Кожен другий з них поліг на фронті, а кожен другий з тих, хто залишився у живих, повернувся додому інвалідом.

Загальна кількість загиблих українців обчислюється, за різними даними, від 8 до 10 мільйонів, а це – кожен шостий українець.

За питомою вагою у Збройних Силах СРСР, за кількістю удостоєних звання Героя Радянського Союзу та інших бойових нагород українцям належить друге місце. Вони ж очолювали більшість з 15 фронтів, були широко представлені серед інших полководців та воєначальників.

Тож ми, нащадки цих славетних героїв, заслужили право відвойовувати своє українське бачення подій Другої світової війни, як і право згадувати славетних вояків УПА, які без танкових з’єднань та авіації, вели свою війну проти Гітлера і Сталіна, керуючись суто національними інтересами свого народу.

 

Адже навіть ті, хто тішив себе певними ілюзіями відносно «визволителя» Гітлера, швидко розібралися, що до чого, ставши на шлях боротьби проти німецького «Нового порядку». Полум’я народного Руху опору стихійно охоплювало всю Україну, втягуючи у свою орбіту величезну кількість людей. Контингент «народних месників» був різноманітний. Хтось уходив до партизан, не досягши призивного віку, інший – щоб помститися за смерть рідних і близьких, чимало було таких, що потрапляли до партизан, вириваючись із оточення, або втікши по дорозі до місця страти. Ненависть до ворога та бажання помститися об’єднувало їх усіх у справжнє товариство, зробивши сильними та мужніми. Створювалися партизанські формування – загони, полки, бригади та дивізії, чисельність яких інколи сягала до 20 тисяч чоловік. Партизани наносили удари по комунікаціях противника, здійснювали несподівані рейди у його тилу, суттєво допомагаючи таким чином регулярним військовим частинам. Часто вони звільняли в тилу величезні території, які називалися «партизанським краєм». Про масштаби українського Руху опору свідчить зокрема той факт, що із понад 1 мільйона партизан і підпільників 500 тисяч діяло саме в Україні. Доречи, приблизно стільки ж росіян (понад півмільйона чоловік) воювало тоді в лавах німецької армії.

1 (260).jpg

Всупереч колишній радянській та нинішній московській пропаганді партизанській рух України був презентований не тільки радянськими партизанами. Тим більше, що серед останніх було чимало таких, кого важко сьогодні назвати фанатичним комуністом. Достатньо згадати сумнозвісну долю комісара Руднєва із партизанського з’єднання Сидора Ковпака, вбитого  агентом НКВС за пропозицію спільних дій проти німців з націоналістичними партизанськими загонами, яких, до речи, було чимало не тільки в західній, а  й  в центральній Україні. На превеликий жаль висвітлення теми діяльності на теренах України під час Другої світової війни  націоналістичних партизанських загонів та підпілля ОУН тільки останнім часом вийшло на якісно новий рівень, багато в чому  – завдячуючи розсекреченим архівним документам.

IMG_0874.jpg

Ну і зрозуміло, що не витримує ніякої критики теза про «керуючу» та «спрямовуючу» роль тодішньої комуністичної партії СРСР в організації антифашистського партизансько-підпільного руху. Адже останній протягом 1941-1942 років розвивався переважно стихійно і далеко не завжди мав радянське спрямування. Тільки у 1943 році були зроблені суттєві кроки в плані координації діяльністю партизанських та підпільних груп на окупованій території та налагодження їх взаємодії з регулярними частинами.

Не можна також забувати і про те, що багатьом (навіть – радянським) партизанам і підпільникам, не вдалося уникнути репресій. Серед чисельних звинувачень – «співпраця з українськими націоналістами».

 

Тому поєднання двох заходів  – презентація книги «Обком утік…» та експозиції «Фронт в тилу ворога» – не тільки логічне, а й символічне явище. Експозиція починається картиною художника-земляка Петра Кодьєва «Сполох» (1954), яка через сполох лелек – птахів, що уособлюють мир і спокій, яскраво ілюструє межу, за якою закінчується мир і починається війна.

IMG_1157.jpg

Бійцям фронту в тилу ворога присвячені роботи Миколи Бондаренка «Партизани», Володимира Федорова «Ескіз до картини «Партизани» та В.Піаніди «За рахунок ворога». Остання також демонструє тактику війни партизан проти супротивника. Не залишить байдужим і картина Олександра Логвинюка «Хліб партизанам» (1975), присвячена тим, хто ризикуючи не тільки своїм життям, а й життям своєї родини, допомагав народним месникам, наближаючи таку бажану перемогу.

 

 

 

Олег Юрченко – завідуючий відділом

туристично-краєзнавчої та інформаційної роботи

Кіровоградського обласного художнього музею

Залиште відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

%d блогерам подобається це: