Міський портал новин Кропивницького

Привиди «маленького Парижу» або Невловиме вар’єте

121

 

Кам’янцю-Подільському, Умані, Корсуню, Каневу, Сорочинцям, Миргороду і багатьом іншим яскравим українським містам це не загрожує. Вже не кажемо про Київ, Львів, Чернівці, Одесу тощо, хоча у двох останніх й були колись спроби уніфікації. Але неповторні лики «перлини біля моря» і «візитівки Черемоша і Прута» відринули сумнівний шарм вторинності. І тільки Бердичеву та позавчорашньому Єлисаветграду не поталанило – їх, «маленьких», силою затягнули в лоно величного Парижу. Це так схоже на дитячі наївні вихваляння сильним, «як Геракл» татом, красивою, «як Бриджит Бардо» мамою, добрим, «як святий Миколай» дідусем або мудрою, «як цар Соломон» бабусею. Потім тільки з плином часу усвідомлюємо, як сильні перетворюються на добрих, а красиві на мудрих. Але наш обласний центр ніколи не перетвориться в Париж. Навіть у маленький, бо йому судилося бути самим собою, а не дешевою копією з чогось.
Біда ще і в тому, що фантомні міста породжують будівлі-привиди. Не вірите? А ось послухайте таку містичну історію.
Зараз серед кропивничан жваво й широко обговорюється такий собі ірреальний ресторан-вар’єте «Модерн». Кажемо так тому, що він раптово з’явився і миттєво зник – був нібито зруйнований перед святкуванням 300-річчя дому Романових у 1913 році. На єдиному фото, що збереглося у шанувальників старовини, на закладі значиться напис «вар’єте-модерн ресторан», з якого видно – там можна було добряче випити та закусити. А от у чому суть модерності вар’єте, треба здогадуватися. Можливо, там уже появилися елементи стриптизу або принади «будинку з червоними ліхтарями»? Чи циганський шансон замінили тодішніми українськими шлягерами? Словом, суцільна загадка.
Таємниці закладу на цьому не закінчуються. У ході теперішньої дискусії ніяк не вдається визначити, де будівля знаходилася. Є дві основні версії, які, на жаль, не переконують. Тому нещадно та досить аргументовано критикуються опонентами.
Перша, з посиланням на згадану фотографію і прив’язку на ній до давнього центрального фонтану, розміщує цей храм розваг з лівого боку колишнього так званого Бульвару, якщо дивитися з вулиці Перспективної. Приблизно на тому місці, де тепер діє ближчий до готелю «Україна» новий фонтан. На світлині зображена масивна двоповерхова цегляна з купольною надбудовою конструкція, що давить на досить обмежену ділянку, домінуючи над простором. Вона на панорамному зображенні, якби таке малося, заглушила б усю навколишню забудову, спотворила б архітектурний ансамбль Бульвару. Бо, чесно кажучи, важко уявити на такому мізерному «п’ятачку» щось схоже на всім відому тутешню велику синагогу, за висотою та розмірами подібну «Модерну». На це й звертає увагу частина краєзнавців. Наведемо ще одну з критичних цитат, що прозвучала в ході дискусії: «Чому у жодному з історичних джерел не згадується «Модерн»? Хочемо чи ні, але «Исторический очерк» Олександра Пашутіна таким джерелом науковці вважають. Автор детально описує забудову «присутственних місць», навіть рік встановлення годинника з боєм на пожежній каланчі називає, не кажучи вже про павільйон та буфет для публіки на самому бульварі. Про ресторан-вар’єте – ні слова. А такі заклади на той час були рідкісні у Російській імперії. Вкажіть джерело, яке говорить про факт руйнації фешенебельної будівлі у 1913 році і саме на бульварі».
За другою версією «Модерн» тулився до торця казначейства, де в 1963-64 роках збудовано кафе «Юність» (у просторіччі – «акваріум»). Але, якщо припустити, що «Модерн”, як кутова будівля, справді знаходився на місці «Юності», то фонтан перед ним випирався б аж на середину перехрестя вулиць Перспективної і Дворцової. Але ж там, як відомо, вільно бігав трамвай! Про це свідчить вже не поодинокий старий фотознімок, а кілька, виконаних з різних точок! Справді, на торці казначейства довгий час виднілися сліди колишньої сусідньої будівлі. Але вони залишилися від готелю «Сєверний», як резонно зауважив, посилаючись на міський план Рябкова, один із дискутантів. До того ж, до 2000-х років ніде, ніколи відомості про єлисаветградський ресторан «Модерн» не спливали. А тут раптом – сенсація і фото!


Погодьмося, що й друга версія теж звучить так само непереконливо. Тут хочеться навести ще одну цитату з полеміки про причини «змови мовчання» навколо вар’єте: «Не забуваймо, що Пашутін торгував горілкою, а власник «Модерну» був його серйозним конкурентом (наприклад, сімейство спиртових магнатів Макеєвих). А з якого дива згадувати конкурентів, рекламою чи антирекламою збільшуючи їм виторги? З іншого боку, про власний бізнес Пашутін ні в згаданому «Нарисі», ні поза ним ніде не прохопився. Отже, це могла бути і його «точка», до якої «батько міста» не хотів привертати зайвої уваги». Ну, те, що сьогодні називається комерційною таємницею або ухиленням від податків. Може спасти на думку й таке. В епоху самодержавства розважальні центри будувалися виключно у приватному порядку на власній землі. Держава ж забезпечувала тільки зведення адміністративних і військових об’єктів. Оскільки територія бульвару належала місту, як вічний дар від Івана Фундуклея, то побудувати приватнику там прибутковий комплекс можна було тільки незаконним способом. То чи не скористався Олександр Миколайович своїм службовим становищем? І тільки після кончини міського голови «Модерн» прийшов у запустіння і його довелося терміново прибрати, щоб не псувати монархічного ювілею. Якщо так, то девіз, на пам’ятнику «Служіння громаді має бути метою життя», приписаний Пашутіну, сприймається, як ще один міф, від якого треба відмовлятися.
Були ще сучасні слабкі потуги помістити підступний «Модерн» на місці теперішнього комплексу магазинів та офісів «Барва», але ще при «родах» той проект і помер.

 


Із датами існування хитрого об’єкту теж не все гаразд. Є лише припущення. Дехто окреслює його вік 1906-1913 роками. Мовляв, якщо Пашутін не згадував за життя, значить «Модерна» при його правлінні не існувало. Але не варто обмежуватися датою смерті Пашутіна, бо той ні письмово, ні усно не засвідчував цього факту і раніше. Хоча й міг. Адже «Исторический очерк» виданий ще у 1897 році. Та й написання його і підготовка до друку тривали не один день. Тому можна сміливо віднести час гіпотетичного зведення «Модерну» ще на півтора десятка літ у глибини ХІХ століття.
Містянам, очевидно, цікавіше дізнатися, чому у «золотий вік Єлисаветграда» Романови та їх тутешні намісники до 300-річчя династії так цинічно обійшлися з цим нещасним «Модерном» – частинкою «маленького Парижу»? Чи були якісь громадські обговорення, слухання, місцевий референдум, зрештою? Можливо мешканці міста обурювалися і жалілися владі на «разудалое разгуляево, и дебош, и кураж, и пьяные сльозы, и рваные рубахи, и мордобой…» у цьому кублі розпусти? Ну, самі розумієте: алкоголь, жінки, великі гроші, часом сумнівного походження і т.д. Між тим, усілякі аморальні Распутіни і Кшесинські династів не лякали, то чому б їм перейматися далеким притоном, який, до того, ще й можна було при нагоді добре «потрусити»? Чи набридла злісна антисанітарія під самим носом у міських чинів? Ми ж то пам’ятаємо, як використовувалися ялини під ОДА уже в наш час. І тут немає ніяких натяжок – часи міняються, а людина – ні.
Ви ще не зовсім заплуталися, панове читачі? То десь був чи не був той «Модерн», якщо Пашутін про нього мовчить, але фото з нього є? «Був. – припускає один з учасників дебатів, – Якщо то не фотомонтаж». А й справді, якщо пильніше приглянутися до пропонованої світлини, видно з правого боку якийсь дивний силует. Ніби людини, яка крутить пальцем біля скроні або ковиряється в носі. Чи тим не подає нам містифікатор знаку? І тут мимохіть згадався англійський джентльмен, котрий часто бився об заклад і завжди вигравав. І все тому, що ретельно підготовляв потрібний йому результат. З того досить непогано жив.
Як бачимо, і «Бермудський трикутник» у Кропивницькому час від часу прорізається, і «Летючий голландець» зрідка никає водами Інгулу, Грузької, Сугоклеї та Біянки.
Леонід БАГАЦЬКИЙ

Залиште відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

%d блогерам подобається це: