Міський портал новин Кропивницького

ВІКНО У СВІТ” ПОЧИНАЛОСЯ З 5/5 І САДОВОЇ…

132

 

Недавно користувачі мережі Facebook обмінялися спогадами про телепередачі у нашому місті, до яких вони вперше долучилися у своєму житті. Це було, ясна річ, у різні часи, залежно від віку автора. Коли ж у обласному центрі вперше у квартирах жителів спалахнув голубий екран телевізорів? Ця епохальна для містян подія сталася на початку 60-х років минулого століття. Двоє нерозлучних друзів – працівники заводу ”Червона зірка” Ігор Носенко та Володимир Чоломбитько захопилися ідеєю створення у місті власної телестудії. До того лиш одинаки могли приймати на власні антени сигнали найближчих ретрансляторів з Києва. На старому запустілому майданчику мікрорайону 5/5, де починається вулиця Компанійця (Пашутіна), де до війни стояла водогінна вежа (тепер там розташоване приміщення ансамблю ”Пролісок”), друзі вирішили змонтувати вежу телевізійну – це була найвища точка рельєфу міста. Креслення, вузли, обладнання виготовляли самі у позаробочий час, купуючи дефіцитні деталі за власний кошт. Невдовзі на блакитних екранах жителі міста побачили симпатичних дикторів Людмилу Сохранну та Миколу Левандовського. У телеефір вперше вийшли ”Новини Кіровограда”. Передачі велися спочатку на одному каналі кілька годин на день..
І…почалася тотальна телевізійна лихоманка, чимало кіровоградців забажали мати диво техніки у себе вдома. Телеприймачі відразу потрапили до розряду дефіцитів, у магазинах ”Культторгу”, ЦУМі з’вилися записи черг бажаючих придбати у розстрочку (кредит) апарати. Їх було кілька марок. Автору цих рядків неймовірно повезло: у передостанній день року, коли магазини поспішали розпродатися, підбивали підсумки річної роботи, товар відпускали без черги, але за готівку. Усього годину продавці могли чекати розрахунку. Саме скільки часу вистачило мені аби позичити у рідних і сусідів необхідну суму. Але ж річ придбав фантастичну: телевізор-радіолу з програвачем, прозваним у народі ”комбайн”, називався ”Харків”,вартістю, здається, 400 карбованців. Разом з ним ”по блату” молода продавчиня дістала з-під прилавка необхідний у ті часи трансформатор-стабілізатор за 25 крб. (Приймач вірою і правдою служив мені 18 років, практично без ремонту). Радощам моїм не було меж! Того ж дня, ледь встановивши апаратуру, уперше у своєму житті переглядав пряму трансляцію змагань зимових Олімпійських ігор у австрійському місті Інсбруку. Того вечора, як і протягом багатьох наступних, моя невелика квартира на вулиці Гагаріна нагадувала зоровий зал кінотеатру – телевізор у нашому 60-квартирному будинку мали далеко не всі. Приходили друзі з інших районів міста, родичі.
Квітень 1964 року увійшов у історію нашого міста пуском у дію потужної телевізійної вежі на вулиці Садовій біля міського саду. Металева споруда висотою 190 метрів вагою у 300 тонн стала найвищою у місті. З її пуском збільшився час телевізійних та радіопередач, зросла кількість телеканалів. Спасибі вам, ентузіасти-майстри ”золоті руки” Ігор Носенко та Володимир Чоломбитько за безцінний подарунок, який ви щиро, від душі подарували рідному місту та його жителям. Якщо прочитає ці рядки незрівнянний багаторічний теле-радіо диктор, якого знала і поважала уся область, з яким я мав честь
працювати, Микола Євгенович Левандовський – хай молодість дихне на нього струмом приємних спогадів про далекі роки зародження телебачення у рідному місті, до чого й він має безпосереднє відношення.

Фото Юрій Матівоса.
Фото Юрій Матівоса.

Юрій Матівос

Залиште відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

%d блогерам подобається це: