Міський портал новин Кропивницького

На Кіровоградщині нагадали про успішного антикорупціонера і проектанта Севастопольського порту 

216

Кіровоградщина, Кропивницький, Фундукліївка, Єлисаветградка, антикорупціонер

Кажуть, що хабарів не беруть тільки дуже багаті люди. Досить пробігти щоденну стрічку українських новин і прикинути статки  пійманих на корупційних діях осіб, як стає ясно – не про нас це сказано. Це сьогодні. А свого часу в Києві був губернатор зі славою чесного і непідкупного – Іван Фундуклій. Так, мільйонер. Але одночасно і меценат, благодійник, автор численних проектів по благоустрою Києва. За походженням етнічний грек, народився в Єлисаветграді (тепер Кропивницькому), за півсотні кілометрів від нього за власний кошт збудував залізничну станцію, що досі називається Фундукліївка.

Розташована станція Фундукліївка в райцентрі Олександрівка, що славиться одним з кращих у Кіровоградський області краєзнавчих музеїв. Сюди на екскурсію приїхала делегація кропивницьких та київських публіцистів, істориків і дослідників минувшини. Серед них – відомий в області та в Україні журналіст і краєзнавець Юрій Матівос. Він  вручив завідувачеві музею Василю Білошапці свою книгу «Тарасові шляхи Приінгулля». У ній Юрій Миколайович не тільки в захоплюючій белетристичній формі відтворив перебування Тараса Шевченка на Єлисаветградщині, а й попутно описав цікаві епізоди з  біографії непересічних особистостей, що так чи інакше залишили слід в історії краю. Серед них і люди, чиє життя тісно пов’язане з Олександрівкою. Крім уже згаданого Івана Фундуклія, в Олександрівці проживав письменник та історик польського походження Міхал Грабовський. Тут народився легендарний Левко Мацієвич (за деякими джерелами – Матвієнко), котрий спроектував Севастопольський порт, конструював бойові кораблі, був одним з перших, хто придумав авіаносці та літаки, здатні злітати з палуби судна. Левко  Мацієвич є першим українським авіатором.

Звісно, це видання стане окрасою і без того неординарного музею. Тут, зокрема, експонується унікальний рушник. Дівчина до свого весілля хотіла вишити на ньому двох голубів, але це був 1933 рік… Замість щастя дівчину спіткало невимовне горе – коханий  помер з голоду. А його нареченій допомогла вижити саме голка з ниткою. Вона в пам’ять про свою любов вишила сумний вірш та журливого самотнього голуба. Поруч з рушником – портрет уже літньої вишивальниці, вона так ніколи й не вийшла заміж. Потужну позитивну енергетику випромінює відтворена в найдрібніших деталях обстановка давньої української оселі; чарівна природа Олександрівщини та області постає на полотнах місцевих художників.


Далеко не в останню (якщо не в першу) чергу в Олександрівський краєзнавчий музей туристи їдуть заради того, щоб послухати самого Василя Вікторовича Білошапку. Журналіст, геральдист, автор численних книг та краєзнавчих розвідок, Василь Вікторович у найкращому розумінні є фанатом справи, якій служить. І експонати для музею часом видобуває з під-землі у прямому сенсі цього слова. Цього разу на зустріч з ним з Кропивницького приїхали учасники ювілейного форуму геральдистів України. До їх приїзду в музеї нвіть приготували спеціальнуекспзицію виставки про геральдику Олександрівщини. В ній герби сіл району, до речі майже всі без винятку авторства Василя Білошапки та геральдична література.

Наприклад, в одній з вітрин виставлені зразки місцевих будматеріалів минулих століть. Один уламок Василь Білошапка власноруч витяг із багнюки. Ішов по вулиці в сусідньому селищі Єлисаветградці, перескакував через калюжі по прокладених кимось камінчиках і один з них видався йому дивним. Виколупав із грязюки, протер – так і є! Зразок марсельської черепиці, що використовувалася для покрівель. Із далекого Середземномор’я  вона потрапила сюди, вірогідно, у 19 столітті з вояками так званої Нової Сербії. Олександрівський район теж входив до її території.

Інший випадок ще незвичайніший. Василь Білошапка перебував далеко від дому у відпустці, коли йому подзвонили з одного села й повідомили, що випадково розкопали людські останки і посуд. Припускають, що це якось пов’язано з Голодомором. Василь Вікторович збирався оглянути знахідку разом з фахівцями, та поки приїхав, у селі останки поховали разом з речами. Азарт дослідника не дозволив директору музею змиритися з цим. Вкупі з вірними людьми він потайки викопав керамічний горщик і археологи з’ясували, що до трагічних 30-років минулого століття цей чорний глечик не має відношення. Термін його виготовлення та кістки в ньому сягають в глибину віків… 

 

Ніна Даниленко

Залиште відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

%d блогерам подобається це: