Міський портал новин Кропивницького

Була річечка — і немає річечки

170
Була річечка —  і немає річечки

Коли піднятися високо вгору над Кропивницьким і поволеньки так гойдатися в повітряних потоках, то можна побачити, що наше місто поділене на декілька нерівних частин. А поділили його ріки й річечки.
Інгул та Сугоклія відомі навіть тим, хто днює й ночує в офісах та на диванах у себе вдома. Про їхні ж притоки відають набагато менше кропивничан. А от згори (а ще на карті) видно, що Інгул має ліві притоки: річки Грузьку (на Лелеківці), Сугоклію та безіменну річечку на Балашівці. Із правого боку Інгул поповнюють водою Біянка й Мотузянка.
Найцікавіша історія з усіх інгульських приток у Мотузянки. Починається вона в межах вулиці Миру й протікає територією заводу «Червона зірка». Кажуть, що там її пустили в підземну трубу й використовують як зливну канаву. Тобто дар природи пристосували під виробничі потреби, зливаючи непотріб у річечку, яка несе його в Інгул. Отака–от турбота про природу.
А на поверхні річечку можна побачити в невеликій балці уздовж тієї ж таки вулиці Миру. Там ще є через неї металевий пішохідний місток. Цікавою також є історія назви Мотузянки. Раніше так називався район міста, де були комори з мотузками, розміщені уздовж залізниці. Саме там і тече річечка, яку й назвали за назвою того району — Мотузянкою.
Хоча вже не тече, а текла, бо доконали–таки люди річечку. Днями вирішив подивитися на неї, вийшов на місток, що на знімку. А під ним — лише сухе річище. Певно, не спроможні вже джерела, які багато років живили нашу Мотузянку, наповнювати її водою. Так непомітно і втрачаємо те, що за будь–які гроші не зможемо створити самі…
Хоча кілька невеличких річечок Кропивницького й непомітні, але варто було б опікуватися ними. Адже це наше водне багатство, на яке не настільки вже й багатий Кропивницький. Слід було б почистити береги річечок від сміття, вичистити й поглибити їхні річища, адже хіба вони не настільки ж безцінні, як архітектурні пам’ятки чи якісь інші матеріальні й духовні скарби?
Ці річечки нагадують нам, що, ставлячись по–варварськи до природи, ми готуємо й собі в майбутньому таку ж долю, на яку прирекли їх.
Сергій Юрченко
Фото автора
http://www.ugorod.kr.ua/news/2017-11-09-61191.html

Залиште відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

%d блогерам подобається це: